Готуємось до педради

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО ПЕДРАДИ

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ БАГАТОГРАННИХ ПРОЯВІВ ОСОБИСТОСТІ

 Щороку на небосхилі обдарувань загоряються нові зірки. Зрозуміло,  що  честь  відкриття  кожної  такої  зірочки  належить багатьом  людям.  Найбільший  скарб  –  це  сама  дитина,  але,  як мудро  висловився  Марк  Твен  «…тисячі  геніїв  живуть  та вмирають  невідомими  –  або  не  пізнаними  іншими,  або  не пізнаними самими собою» .

      Отож,  не  загубити  обдарованість,  підтримати  та розвинути природні таланти та задатки дитини – справа батьків, психологів  та  педагогів.  Зрозуміло,  у  наш  складний  час найбільша відповідальність за такий розвиток припадає саме на школу. Відрадно, що у навчальних закладах працюють справжні знавці своєї справи, які, часто покладаючись на свою професійну

інтуїцію, своєрідний педагогічний інсайт, ефективно працюють з юними талантами. Проте не у всіх педагогів однаково ефективно відбувається  ця  робота,  тому  і  результати  обдаровані  діти демонструють різні.  На жаль  у програмах підготовки сучасних педагогічних  ВНЗ  питанню  роботи  з  талановитими  дітьми приділяється надзвичайно мало уваги. Тому навички роботи  у названому  напрямку  вчитель  здобуває  шляхом  самоосвіти. Беручи  до  уваги  завантаженість  сучасного  педагога,  постає надзвичайно актуальним питання надання науково – методичної підтримки під час організації роботи з обдарованою учнівською молоддю  у  навчальному  закладі.

        На сьогодні не існує єдиної думки щодо визначення поняття «обдарованості».

       Деякі вчені  трактують обдарованість як сукупність здібностей, внутрішніх задатків і передумов, тобто як дар або як явище, що розвивається упродовж життя, завдяки зовнішнім факторам – навчанню, вихованню та навколишньому середовищу.

     Інші припускають, що це комплексна якість, що включає: елементи спадковості; сукупність задатків; різні види здібностей; властивості темпераменту; вплив зовнішніх факторів (виховання, навчання); творчий підхід; включення змотивованості; активна життєва позиція; наполегливість тощо.

     Ще інші вважають, що  це своєрідне поєднання здібностей високого рівня,

а також інтересів, потреб, яке дозволяє  виконувати  певну роботу на якісно     високому рівні.

    Узагальнюючи вищесказане, можна сказати, що ОБДАРОВАНА ДИТИНА - ЦЕ ТАКА ДИТИНА, ЯКА ВИДІЛЯЄТЬСЯ ЯСКРАВИМИ ОЧЕВИДНИМИ, ІНОДІ ВИДАТНИМИ ДОСЯГНЕННЯМИ (АБО МАЄ ВНУТРІШНІ ПЕРЕД-

УМОВИ  ДЛЯ ТАКИХ ДОСЯГНЕНЬ  У ТОМУ ЧИ ІНШОМУ ВИДІ

ДІЯЛЬНОСТІ.

       Говорячи  про  обдаровану  дитину,  яку  саме дитину ми маємо на увазі?

1.  Обдаровані  діти,  як  правило,  дуже  активні  й  завжди чимось зайняті. Вони прагнуть працювати більше за інших або займають себе самі, причому часто справами, які не стосуються безпосередньо  уроку,  частково  це  стосується  і  предмету,  до якого у них є здібності. Іноді здається, що активності цих дітей не вистачає на всі предмети. їм необхідна особлива  увага, щоб розвивати  хист  у  заданому  напрямку,  не  примушуючи  їх перенапружуватись  і  не  дозволяючи  почуттю  незадоволеності перешкодити їх прагненню займатися тим, до чого вони схильні.

2.  Вони  наполегливо  прагнуть  розв'язувати  поставлені перед ними завдання. Цим вони можуть дратувати вчителя, тому що  хочуть  знати  більше.  Дитині  необхідно  надати  додаткову літературу.

3.  Вони  хочуть  учитись  і  досягати  успіху.  Навчання приносить  їм  задоволення,  і  вони  здобувають  знання,  не сприймаючи заняття як насилля над собою.

4.  Завдяки численним умінням вони здатні краще за інших займатися  самостійною  діяльністю.  Особливо  часто  це виражається  в  самостійній роботі  з  літературою,  проведенні експериментів з фізики, хімії.

5.  Вони вміють критично розглядати дійсність і прагнуть проникнути  в  суть  речей  і  явищ.  Вони  не  задовольняються поверхневими  поясненнями,  навіть  якщо  ті  й  здаються достатніми їхнім ровесникам.

6.  Вони ставлять багато запитань і зацікавлені у вичерпній відповіді на них.

7.  Урок  особливо  цікавий  тоді,  коли  використовується дослідницький  метод.  Інші  учні  вважають  за  краще  вивчати добре сформульований навчальний матеріал.

8.  Завдяки  роботі  із  засобами  масової  інформації  вони вміють швидко вирізнити найголовнішу інформацію, самостійно знайти  важливі  джерела  інформації.  Більш,  ніж  інші,  вони зацікавлені в самостійному здобутті знань.

9.  Порівняно  із  своїми  ровесниками  вони  краще  вміють розкривати  відношення  між  явищем  і  змістом,  індуктивно  і дедуктивно  мислити,  маніпулювати  логічними  операціями, узагальнювати.

10. Багато з них ставлять перед собою завдання, виконання яких  потребує  багато  часу.  Такі  завдання  спрямовані  на застосування  здібностей  цих  дітей  у  їх  професійній  діяльності, досягнення  високих  результатів,  творчу  реалізацію  їхніх здібностей.

     Обдарованість дитини може проявлятися ще й по-різному. У результаті досліджень науковцями виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:

 - Часто ''перескакують'' через послідовні етапи свого розвитку.

 - Допитливість. Такі діти прагнуть до пізнання, дослідження навколишнього світу і не терплять жодних обмежень своїх досліджень .

 - Самостійна дослідницька практика дитини. Це забезпечує можливість вивчати невідоме раніше.

 - Логічне мислення.

 - Добра пам’ять.

 - Зацікавленість складними задачами, які не мають певного алгоритму розв’язування.

 - Оригінальне мислення, здатність висувати несподівані ідеї, які відрізняють від банальних та широко відомих.

 - Здатність до аналізу. Діти мають гнучке мислення, вміння асоціювати, знаходити аналогії, зв’язки між поняттями і процесами.

 - Концентрована увага, вміння утримувати увагу при наявності перешкод на сприйняття інформації, вони буквально ''занурюються'' у своє заняття, якщо воно їм цікаве.

 - Здатність до оцінки, рефлексивне ставлення до себе, впевненість в собі.

 -Схильність до лідерства. Такі діти часто стають керівниками та організаторами в групових іграх та інших справах.

 - Самостійність, сміливість брати на себе відповідальність.

 - Адекватна конкурентність, яка стимулює інтерес до змагання з такими ж дітьми.

 - Захоплення колекціонуванням, при цьому їхня мета - не приведення колекції в ідеальний порядок, а її реорганізація, систематизація на нових підставах.

 - Великий словниковий запас, із задоволенням читають словники чи енциклопедії, придумують нові слова і поняття.

 - Розвинене почуття гумору.

 - Різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно.

      Обдарованість,  як  характерну  ознаку  особистості, визначають  за  різними  критеріями.  Наприклад,  український психолог  Юрій  Гільбух  на  основі  аналізу  пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

1) природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення  абстрактних ідей, схильність до природничих знань).

2) природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання)

3) гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу)

          Американські  психологи  (Іллінойський  університет)  під керівництвом 

М.  Карне  найголовнішими  вважають  такі  типи обдарованості дитини:

- Інтелектуальна обдарованість

- Творча обдарованість (креативна)

- Художня обдарованість

- Лідерська або соціальна обдарованість

- Психомоторна (спортивна) обдарованість

- Академічна обдарованість

 Відповідно розрізняють шість сфер обдарованості дітей: 

  інтелектуальна сфера, 

  сфера академічних досягнень, 

  творчість (креативність), 

  спілкування, 

  сфера художньої діяльності, 

  рухова сфера. 

     Важливою проблемою як для педагогічних працівників, так і для  батьків, є виявлення, розпізнавання великих потенціальних можливостей розвитку дитини в майбутньому. Розвиток творчих здібностей необхідно починати з ранніх років, використовуючи наявну схильність дитини до праці. Саме ця схильність, з точки зору М.Лейтеса, є секретом дитячої обдарованості. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на  їх  розкриття.  Спостереження  свідчать:  у  ранньому  віці  діти часто  приховують  свої  здібності,  якщо  дорослі  не  оцінюють  їх належним  чином.  У  дитинстві  людина  більше  здібна  до творчості,  ніж  у  зрілому  віці.  На  дитину  не  впливають  різні стереотипи. Вона вільна у своїх творчих проявах, творить тому, що  їй  подобається  сам  процес  творчості.  У  вільній  (наприклад ігровій) атмосфері, досягаючи досить високого рівня оперування абстрактними  символами,  музичними  звуками,  математичними знаками, словами тощо, дитина насолоджується діяльністю, яка приносить  їй  радість  відкриття.  Інакше  кажучи,  для  дітей,  на відміну від дорослих, творчість є самометою. Дитяча творчість у більшості  випадків  має  неусвідомлений  характер,  вона найчастіше  виникає  спонтанно.  Природа  наділяє  маленьку людину великими можливостями розвитку. Але ці можливості, як  стверджують  психологи,  не  залишаються  незмінними. Звернімося до досліджень Б.Нікітіна. Він проводив дослідження з  1400  дітей  від  3,5  до  17  років  і  встановив:  чим  раніше пробуджуються  творчі  здібності,  тим  вищого  рівня  розвитку вони  досягають;  чим  пізніше  -  тим  важче  їх  розвивати. Позитивних  результатів  можна  досягнути  лише  тоді,  коли  буде створено  умови  для  реалізації  творчого  потенціалу  кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили, допомогти їй накреслити індивідуальну програму свого

розвитку  на  більш  чи  менш  віддалену  перспективу  з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей. На жаль, не всі педагоги та батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку. Багато психологічних  проблем  обдарованих  дітей  обумовлені ставленням  батьків  до  самого  факту  обдарованості  їхньої дитини.

     Одна з головних психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних,  «не  відсвіту  цього».  Ранній  та  незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або  невисоким  загальним  культурним  розвитком.  У  сім'ях,  де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.

Інший  варіант  -  батьки  опираються  визнанню  своєї  дитини обдарованою.  Але  коли  батьки  «заплющують  очі»  на  особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини  з  тими,  хто  поруч.  Тоді  дитині  самостійно  доводиться розбиратися  у  складних  ситуаціях.  Почуття  провини,

неприйняття  себе,  бажання  «бути  як  усі»  можуть  утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості. Батьки  можуть  відчувати  провину  через  те,  що,  як  їм здається, вони не до кінця чи не так, як потрібно, виконують свої

обов'язки стосовно обдарованої дитини. Найчастіше це пов'язано з  соціально-економічним  статусом  сім'ї  -  розвиток  дітей,  їх навчання  коштує  грошей  і  чималих.  У  такій  ситуації  й  діти можуть відчувати провину через те, що батьки змушені надмірно напружуватися.  Можливо,  це  одна  з  причин  приховування дітьми  своїх  здібностей.  Трапляється,  що  батьки  бачать обдарованість  там,  де  її  немає.  Особливо,  коли  вони  самі талановиті  в  якій-небудь  сфері.  Вони  очікують  від  дитини обдарованості  й  бачать  бажане.  Прес  батьківських  очікувань  - надмірний  тягар  для  дитини.  Відома  фраза  про  те,  що обдарована  дитина  обдарована  в  усьому,  -  неточна.  І  стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна  проблема  для  обдарованих  дітей.  Явні  чи  видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці),  водночас  розвиток  іншої  сфери  (наприклад мовлення)  може  бути  нижчим  від  норми.  Обдарованість  може виявлятися  в  позашкільній  діяльності,  а  в  школі  така  дитина буває  «середнячком»,  а  то  й  нижче  «середнячка».  Обдаровані діти  виявляють  надмірну  наполегливість  у  бажанні  отримати результат.  Висока  захопленість  справою,  яка  вдається,  швидко може  призвести  до  завищених  особистісних  стандартів  і внутрішньої  невдоволеності:  бути  у  всьому  досконалим  - неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина

опиняється  в  ситуації  фрустрації,  відчуває  тривогу  та  недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості».  Всі  ці  переживання  можуть  посилитись,  якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина  сприйматиме  себе  як  невдаху,  тобто  є  вірогідність формування  заниженої  самооцінки,  тоді  як  завищено  рівні домагань  і  об'єктивно  хороших  результатів  діяльності.  Оцінне ставлення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих

дітей  таке  ставлення  особливо  небезпечне.  «У  мене  нічого  не виходить»,  «Я  ні  на  що  не  здатний»  -  такі  думки  доволі  часто з'являються в об'єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких  успіхів  та  досягнень  тут  витіснено,  заперечено,  бо  така дитина бачить себе вимогливим батьківським оком. Ряд  проблем  виникає  через  те,  що  батьківська  опіка  часто виявляється  в  надмірному  заохоченні  дитини  до  якоїсь  однієї сфери,  наносячи  шкоду  іншим.  Тоді  дитина  швидко  починає розуміти, що в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобоко, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим - це єдиний  спосіб  заслужити  максимум  батьківської  уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприимання, на формування Я-концепції. Наслідками такого ставлення  є: 

а) талант може бути «заритий у землю»;

б) розвивається невротичне бажання завжди бути першим;

в)  непомірні  батьківські  амбіції  можуть  викликати  високий рівень агресивності та ворожості дітей.

     Тому  потрібно  прагнути  того,  щоб  батьки  та  педагоги зрозуміли:  особистість  цілісна  і  цінна  саме  у  цілісності, усвідомлення  дитиною  своєї  унікальності,  унікальності  будь-якої іншої людини допоможе їй «перемагати так, щоб інші теж вигравали». Тим самим можна уникнути невротичних тенденцій. Оскільки  здібності  розвиваються  в  процесі  певної діяльності, їх формування більшою мірою залежить від батьків, розуміння ними суті відповідних здібностей, бажання побачити їх прояви і надати необхідну допомогу своїй дитині. Головний напрям  впливу  -  сприяння  активізації  навчальної  діяльності  з метою  вияву  наявних  у  дитини  здібностей,  підтримання інтересу, заохочення досягнень, підтримання впевненості у своїх

силах та можливостях.

           Звичайно кожен вчитель мріє мати учнів, спроможних до високих показників успішності у вивченні саме його предмета.  Але учні дуже часто не тільки не виявляють обдарованість, а навпаки демонструють негативне ставлення до навчання  взагалі. Та обставина, що все більше дітей не бажає вчитися, викликає тривогу, розгубленість, а у багатьох випадках страх і відчуття безпорадності майже у кожного вчителя. Спостерігається невтішна ситуація, що діти нічим не зацікавлені і апатичні до пізнання. Складається враження, що вони не піддаються навчанню. Але чи справді це так? Давайте розглянемо систему пошуку обдарованих дітей у навчальному закладі.

      В  останні  десятиліття  у  зарубіжній  психології  з’явилося багато  робіт,  присвячених  трагедії  невиявлених  або заблокованих системою шкільного навчання талантів. За даними одного  з  відомих  вчених  –  П.  Торренса,  більше  третини  дітей, що були відраховані як невстигаючі, це – обдаровані діти.  Чому це відбувається? Якщо потяг до творчості не отримує реальної підтримки, виникає потяг до руйнування. Психологічне напруження таке сильне, що якщо людина не може поєднати себе зі світом в акті творчості, то зароджується спонукання до усунення та руйнування світу… Альтернатива явна – творити або руйнувати.                                  Е. Фромм

   Саме у неспроможності існуючої системи освіти запропонувати учням такі умови, щоб у них з'явилося бажання вчитися, розкриватися, вдосконалюватися, криється причина антагонізму обдарованих дітей щодо педагогічного впливу. А в результаті обдаровані не мають змоги розкрити свій потенціал в повній мірі.

   Але чи правильно вважати, що "обдарованість" - це риса тільки обраних, незвичайних школярів? Психологи та педагоги  розкриваючи суть механізму розвитку обдарованості, відстоюють думку про те, що всі діти - обдаровані. Обґрунтуванням цього може слугувати експеримент, проведений Розенталем та Якобсоном, які проводили тест IQ  серед учнів школи декілька разів протягом навчального року. З'ясувалося, що приріст показника відбувався у тих учнів, які на думку вчителів були більш здібними. Надії, які вчителі покладали на своїх учнів, допомогли школярам повірити в себе і вчитися відповідним чином. Численні дослідження показали, що люди прагнуть відповідати тому рівню розвитку, який від них очікується, причому як вищому,  так і нижчому.

“Ти можеш!” -  повинен нагадувати вчитель учню.

“Він може”, – повинен розуміти колектив дітей.
“Я можу”, -  повинен повірити в себе учень.

                                                                     В. Ф. Шаталов

    Кожна дитина по-своєму неповторна. Вона приходить у цей світ, щоб творити своє життя, знайти себе: хтось здібний до музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, хтось до математики, хтось пише вірші, оповідання. Скільки дітей — стільки і здібностей. Духовне оновлення нашої держави, процес демократизації суспільства передбачають створення сприятливих умов для утверджен­ня атмосфери творчості, багатогранного розвитку особистості, її обдарованості. Завдання виховання дітей із високим творчим потенціалом постає не лише як актуальна проблема сучасної педагогічної науки та практики, але і як соціальна необхідність.  Тому наша  школа не може залишити поза увагою таких дітей, тому нам слід створювати їм всі умови для розвитку їх здібностей, обдарувань, талантів. Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є всебічний розвиток учнів, зокрема їхніх творчих здібностей. Хто, як не вчитель, повинен допомогти дітям знайти себе в житті. Неталановитих дітей не буває. Кожен має свою іс­кринку. Організація роботи з обдарованими дітьми  має на меті фор­мування творчої, різнобічно розвиненої особис­тості учня.

   Існує багато чинників, що впливають на формування творчої особистості

 

         Обдаровані діти – майбутній цвіт нації, її інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет.

   Кожна обдарована дитина – індивідуальність, яка потребує особливого підходу. Сприяння реалізації обдарування вимагає організації особливого середовища. Школа для того і існує, щоб допомогти дитині розвинути в собі здібності до самореалізації, не тільки навчати, а й створити умови, щоб дитина була готова до цієї складної самостійної роботи.

        Ідея формування творчої особистості є провідною в роботі багатьох навчально-виховних закладах. Це, передусім, творче середовище, де формуються юні громадяни України як креативні особистості, розкриття яких збагатить наше суспільство, забезпечить перспективний його розвиток. І в цьому контексті на перший план виходить організація роботи з обдарованими дітьми, головною метою якої є створення умов формування високо інтелігентної, творчої особистості.

Показниками творчої обдарованості дитини  є:

-         Стійка, підвищена потреба в само актуалізації, вияві себе,

самоствердженні

- Наявність власної думки, висока самооцінка, потреба мати  свій

«Я- ОБРАЗ»

--------------------------------------------------------------------------------------------

-         

        Зрозуміло, що здатність до творчості, поєднана з високим інтелектуальним рівнем, — це виняток, рідкісне явище у звичайному шкільному класі. Про­те потенційна творчість, як свідчать зарубіжні та ві­тчизняні психологічні дослідження, притаманна кож­ній дитині. Завдання педагога — створювати умови, за яких схильність дітей до нового, нестандартного, їхнє бажання самостійно вирішувати поставлені за­вдання можуть набути розвитку.

        Пропоную розглянути

Як же розвивати творчі здібності школярів?

Рекомендуємо:

 - Підхоплювати думки учнів, оцінюючи їх одразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість, інтерес до нового.

 - Стимулювати і підтримувати ініціативу учнів, самостійність.

 - Створювати проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

 - Розвивати критичне сприйняття дійсності.

 - Вчити доводити починання до логічного завершення.

 - Надавати можливість виконувати більше навчальних завдань з обов'язковим підвищенням їх складності (при цьому має бути витриманий оптимальний обсяг додаткової роботи, щоб уникнути перевантаження).

 - Використовувати творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих занять, свят.

 - Під час опрацювання програмового матеріалу залучати до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створювати розвиваючі ситуації.

 - Активно залучати до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

 - Впливати особистим прикладом.

 - Пам'ятати, що ''своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання - це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу'' (В.О. Сухомлинський).

І обовязково керуватися такими заповідями:

·        поважай у дитині особистість;

·        відчуй радість від спілкування з нею;

·        не образь дитину;

·ідучи поруч з учнем, дозволь йому досліджувати, винаходити, створювати;

повір: кожна дитина талановита.

Обдаровані діти дуже часто за­лишаються непомітними на уроках, тому що бояться бути активнішими, щоб не здаватися своїми одноклас­никам найрозумнішими. Бувають і такі ситуації, коли учень має аль­тернативне вирішення завдання, ніж запропоноване вчителем, і не впев­нений у тому, що це рішення є пра­вильним, та побоюється негативної оцінки вчителя. Не вистачає якогось поштовху для виявлення своєї осо­бистості. У кожному дитячому колективі є діти, яким властиве нестандарт­не мислення. Учителю, звичайно, цікавіше працювати з такими ді­тьми. Але за малий час уроку він має приділити увагу всім учням. Тому ми винаходимо такий меха­нізм роботи, який спрямував би на співпрацю з обдарованими дітьми за обов'язкового розподілу уваги на всіх учнів класу. Тобто не ви­різняємо групу обдарованих дітей ні з погляду переваги їхніх розумових здібностей над іншими, ні з точки зору необхідності приділяти їм    біль­ше уваги з боку вчителя (частіше опитувати). За цих обставин учитель має бути насамперед психологом і не створювати подібних ситуацій. Він може так поводитися з обдарова­ними дітьми, щоб вони були не «улюбленцями», а помічниками на уроці. Краще зробити так, щоб це не було помітно для всього класу і навіть для самих обдарованих. Цю проблему можна розв'язати шляхом організації нестандартного уроку (це може бути будь-яка робота в групах). Дуже важливим є те, щоб обдарована дитина не виконувала завдання за іншого, а допомагала виконати його самому учневі.

Сам процес співпраці з іншими учнями відкриває можливості ви­явлення таких рис особистості та рис характеру обдарованої дитини, які були непомітними або й свідомо прихованими. Важливим моментом є самоствердження такої дитини, але не за рахунок іншого, а у взаємо­дії з ним. На певний час обдарована дитина стає неформальним лідером, що відбувається само собою, і не створює проблем у міжособистісному спілкуванні. У такому разі важ­ливим є, мабуть, не те, що дитина стверджується перед колективом, а те, що вона відкриває для себе свої приховані риси особистості. Нехай це триває лише 5—10 хв, але вони дають поштовх подальшому ста­новленню особистості обдарованої дитини. Отже, обдарована дитина своєю співпрацею з іншими учнями допо­магає вчителю. Саме такі дії обдаро­ваних дітей колектив сприймає ціл­ком природно, і вони не викликають психологічних перешкод, психоло­гічних конфліктів між учнями.

       У системі навчання обдарованих дітей

вирішальним фактором є вчитель

, тому він повинен:

1.                Бути доброзичливим і чуйним. Знати психологічні особливості обдарованих дітей, розуміти їхні потреби та інтереси.

2.Мати досвід роботи в закладах для дітей молодшого та дошкіль­ного віку (зокрема й з власними дітьми).

3.Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4.Мати широке коло інтересів і вмінь.

5.Бути готовим до виконання найрізноманітніших обов'язків, по­в'язаних із навчанням обдарованих дітей.

6.Володіти почуттям гумору (але без нахилу до висміювання).

7.Бути самокритичним, готовим до перегляду своїх поглядів і по­стійного самовдосконалення.

8.Мати творчий особистий світогляд.

9.      Мати добре здоров'я і високу життєздатність.

Притча «Коряга»

  На одному дров’яному складі лежали товсті і тонкі, короткі і довгі колоди. Всі вони давно познайомилися одна з одною, багато чого переговорили і тепер тільки чекали вирішення своєї майбутньої долі. Одні з них повинні були відправитися на меблеву фабрику, щоб з них виготовили гарні стільці; інші – розміститися впродовж доріг телеграфними стовбами, а третіх мали продати на дрова.

Всі колоди трохи хвилювалися. Звісно, серед них були й такі, що напевне знали, ким стануть. Наприклад, міцні довгі колоди були впевнені, що будуть тільки телеграфними стовпами. Але інші й не здогадувалися про свою подальшу долю.

Серед них була одна Коряга. Ще тільки потрапивши на склад, вона помітила, що дуже відрізняється від інших – рівних і гладеньких колод. Коряга була з вигинами, дірочками і сучками. І коли її сусіди говорили, які хороші столи, стільці і шафи із них будуть, Коряга мовчала, порівнюючи себе з ними. Але інколи вона забувала про те, де знаходиться, починала мріяти і уявляти себе прекрасним витвором мистецтва.

Якось коряга розповіла про свою мрію сусіднім колодам і почула у відповідь:

- Ти живеш у світі фантазій, подруго, будь простішою. Подивись на себе – ну який ти витвір мистецтва? Добре, якщо із тебе зроблять хоч який-небудь стілець чи ослінчик. І запам’ятай: наша справа бути меблями, якщо вже не вдалося стати телеграфними стовпами.

Після таких слів коряга замкнулася в собі.

В довгому чеканні минали дні.

Аж ось на склад приїхала велика вантажівка. Робочі повантажили колоди і повезли їх на меблеву фабрику. Коряга опинилася зверху штабеля. Вона з цікавістю дивилася в різні боки, милувалася білими хмарами і сонечком, ніжними квітами і могутніми деревами. Коли машина проїжджала через ліс, Коряга раптом зрозуміла, що не хоче бути меблями. Вона не хоче, щоб її розпилювали, стукали і забивали в неї цвяхи.

- Я не хочу бути меблями, - сказала Коряга своїм сусідкам. – Прощавайте!

Вона вистрибнула з кузова машини і опинилася на невеликій галявині. Наподив, втікачка побачила там кількох схожих на себе коряг. Звісно, інших розмірів і форм, але вони теж були корягами! Вона з радістю познайомилася з ними, а незабаром і потоваришувала.

Непомітно минуло літо, настала осінь. У ліс стали приходити грибники. Один з них зайшов на галявину і побачив Корягу.

- Яка красуня! – скрикнув він. – Справжнє диво! Я візьму її з собою в майстерню, почищу, покрию лаком, і вона покаже всю свою красу.

У майстерні грибник, який, як з’ясувалося, був художником, довго і терпляче, намагаючись не зашкодити природній формі, надавав Корязі нової форми. Коли робота була закінчена, майстер приніс свій витвір на виставку.

Відвідувачі, побачивши лісову гостю, в захопленні скрикували:

- Яка красуня, справжній витвір мистецтва!

Вони говорили про красу і легкість її формі чим довше дивилися на фігуру, тим більше відчували світло, що йшло від неї.

- Це чудо! – говорили поціновувачі мистецтва і радісні, одухотворені, сповнені високих прагнень ішли додому.

А Коряга, яку тепер називали Прекрасною незнайомкою, щасливо посміхалась. Здійснилася її заповітна мрія – вона стала витвором мистецтва і дарувала людям радість і красу.

Тож, мабуть, педагогам необхідно побачити у масі учнів обдарованих дітей і, як справжнім майстрам – розкрити талант, допомогти дитині розвинути його, не втрачаючи при цьому унікальності особистості.

Підсумовуючи зазначене, слід сказати, що в роботі з обдаровани­ми дітьми найголовніше завдання вчителя -  творити таке поле до­бра і любові, щоб кожна дитина довірливо ставилася до педагога, любила його. Лише за таких умов приходить справжня зацікавле­ність навчанням, осягається «щас­тя шкільного життя», відбувається реалізація природних нахилів і зді­бностей учнів.   

       Дар відкрити  чарів­ну квітку обдарованості школяра дано не кожному, а лише тому, хто насправді любить дітей і вміє про­класти стежки до їхнього розуму й серця. Завдання педагога – управляти процесами творчого пошуку, ідучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності та спрямованості школяра, розвивають його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися, розв’язувати дедалі складніші творчі завдання.

    Кожен вчитель має бути тим чарівником,  який  перетворює  природний дар дитини  на талант,  так само як  кваліфікований ювелір перетворює  природний алмаз на розкішний діамант.